Природні магніти, простіше кажучи шматочки магнітного залізняку – магнетиту , не завжди й не у всіх країнах називалися магнітами. Китайці називали його чу-ші; греки – Адамас і Каламіта, геркулесів камінь ; французи – Айман ; індуси – тхумбака ; єгиптяни – кістка Ора , іспанці – пьедрамант ; німці – магнесс і зігельштейн ; англійці – лоудстоун .
Добра половина цих назв перекладається як – той, що любить; люблячий; коханець. Так поетичною мовою древніх описано властивість магнетиту притягувати, «любити» залізо.
Із найдавніших згадок про магніти слід виокремити розповідь про каплицю Магомета з магнітним склепінням, під яким висить у повітрі залізна скриня з останками пророка.
Про магніти у різних джерелах писали Піфагор, Гіппократ, Платон, Епікур, Арістотель і Лукрецій, потім Пліній, Плутарх, Гален і Птолемей .
Назву «магніт» (за твердженням Платона) дав магнетиту Евріпід , який називав його в своїх драмах «каменем із Магнезії» . За іншою, красивішою і відомішою, але менш правдоподібною притчею, назву дано на честь казкового героя Магнісія, чиї залізна палиця і цвяхи від сандалів прилипали до невідомих каменів.
І в Азії, і в Європі, мабуть, давно використовували магнетизм Землі, застосовуючи для орієнтування магнітний камінь, підвішений на нитці або встановлений на дощечці, що плавала на спокійній поверхні води. У старому французькому романі «Про троянду» магніт описувався під назвою «марінетта» , з чого можна зробити висновок про використання його на морських суднах.
http://supermagniti.ucoz.ua/load/interesnye_fakty_fakty_pro_magnity/1-1-0-1
